Наука і оборона

Оновлена Воєнна доктрина Республіки Білорусь: її особливості та нові воєнні загрози для України

В. П. Тютюнник — 2024-09-30

Розглянуто особливості основних положень затвердженої 25 квітня 2024 р. Воєнної доктрини Республіки Білорусь. Проаналізовано наведені в них змінені засади її воєнної політики, які передусім посилюють існуючі та створюють нові воєнні загрози для України. За результатами аналізу запропоновані рекомендації щодо врахування та нейтралізації згаданих особливостей і загроз під час реалізації воєнної політики нашої держави в процесі відбиття російської повномасштабної збройної агресії.

Розвиток авіаційної техніки авіації Збройних Сил України: ретроспектива та сьогодення, проблеми і шляхи їх розв’язання

В. Г. Шостак — 2024-09-30

У статті наведені основні результати ретроспективного аналізу трансформації концепції розвитку (модернізації) авіаційної техніки авіації Збройних Сил України в період від набуття незалежності країни до сьогодення, висвітлені проблемні питання цього процесу та визначені можливі шляхи їх вирішення. Показано, що основним стримуючим фактором розвитку (модернізації) авіаційної техніки авіації Збройних Сил України, є відсутність замкнених циклів виробництва фінальних зразків, передусім бойових літаків і вертольотів, а також відсутність серед національних розробників і виробників інтеграторів бортового авіаційного обладнання та озброєння, якими повинні виступати профільні конструкторські бюро. Визначено, що на передбачувану перспективу існують два основні реалістичні шляхи розвитку авіаційної техніки авіації Збройних Сил України: перший – одержання сучасних зразків, передусім тактичних багатофункціональних винищувачів, безпілотних авіаційних комплексів та ударних вертольотів, від західних країн-партнерів у рамках матеріально-технічної допомоги (ленд-лізу); другий – «глибока» модернізація наявних літальних апаратів за провідної участі західних країн-партнерів (авіаційних компаній) як інтеграторів сучасного бортового обладнання та озброєння західного виробництва.

Нормативно-правові та доктринальні засади військової охорони здоров’я і медичного забезпечення Збройних Сил України

В. О. Жаховський — 2024-09-30

У статті досліджено стан і перспективи розвитку системи нормативно-правових актів, доктринальних і керівних документів з питань охорони здоров’я військовослужбовців і медичного забезпечення Збройних Сил України, в якій виокремлюються чотири рівні. Проаналізовано зміст основних нормативно-правових актів, доктринальних і керівних документів, а також проєкти нових документів з питань охорони здоров’я військовослужбовців і медичного забезпечення Збройних Сил України. Установлено, що зазначені документи потребують регулярного перегляду, уточнення і вдосконалення з урахуванням набутого досвіду та реальних змін характеру й порядку ведення операцій (бойових дій). Стверджується, що поряд з опрацюванням доктринальних і керівних документів з питань охорони здоров’я військовослужбовців і медичного забезпечення Збройних Сил України назріла необхідність удосконалення законодавчої бази з питань охорони здоров’я військовослужбовців.

Місце і роль стратегічного аналізу в управлінських процедурах стратегічного менеджменту

А. К. Павліковський — 2024-09-30

У статті розглядається місце стратегічного аналізу серед управлінських процедур з формування воєнної політики, а також його роль у формуванні стратегічних рішень воєнної політики. Проаналізовано законодавчо-нормативні документи і доведено, що вони не визначають місце і роль стратегічного аналізу прямо, а згадують лише опосередковано і фрагментарно. Зазначені документи не надають повноцінного опису комплексу управлінських процесів, які здійснюються під час формування та реалізації воєнної політики. Тому автори пропонують використати кібернетичний підхід і представити стратегічний менеджмент як цикл управління класичною складною системою. Під стратегічним менеджментом розуміється управління ресурсами організації з метою досягнення її цілей, тобто формування майбутнього відповідно до його потрібного образу і пріоритетів захисту, що залежать від ресурсів. Відповідно, стратегічний менеджмент є над-системою для стратегічного аналізу. У результаті визначено місце стратегічного аналізу на початку циклу стратегічного менеджменту одразу після формування воєнно-політичним керівництвом потрібного образу майбутнього і пріоритетів для воєнної політики. Роль стратегічного аналізу полягає в оцінюванні та прогнозуванні безпекового середовища, формуванні варіантів стратегічних рішень, оцінюванні їхньої ефективності в динаміці і формуванні рекомендацій щодо вибору з них найбільш раціонального для подальшої деталізації та планування реалізації в рамках стратегічного планування.

Погляди і перспективи створення системи протибезпілотної оборони, її роль та місце в системі протиповітряної оборони України

П. Б. Волотівський — 2024-09-30

У статті розглянуто питання щодо ролі й місця боротьби з безпілотними авіаційними комплексами в системі протиповітряної оборони України. Чинна система ППО України за своїм оснащенням має обмежені кількісні і технічні показники й у протистоянні масованим ракетним ударам і масованим атакам ударних безпілотних літальних апаратів має значний дефіцит спроможностей щодо захисту як окремих об’єктів, так і території України загалом. Саме дефіцит спроможностей системи ППО зумовлює необхідність і напрями її розбудови. Тому постає питання про необхідність створення та розбудови системи протибезпілотної оборони як складової системи ППО України. Зроблено висновок, що боротьба з безпілотними авіаційними комплексами постає як оперативно-стратегічне завдання Збройних Сил України на рівні з протиракетною обороною.

Про сутність кібероборони як виду воєнних дій

П. М. Сніцаренко — 2024-09-30

Конституція України розмежовує сферу національної безпеки (отже, кібербезпеку як її складову) і сферу оборони. Тому питання кібероборони України та її теоретичних засад може розглядатися з точки зору, що це складова оборони держави. Аналіз засвідчив, що в сукупності чинних положень законодавства України стосовно оборони кібероборона є однією з функцій Збройних Сил України разом з іншими військовими формуваннями (отже, силами оборони) в разі збройної агресії проти України. Тобто йдеться не про кібероборону держави загалом, а лише про її складову у виконанні ЗСУ (сил оборони) у фазі відбиття (відсічі) збройної агресії (ведення кібероборони) – кібероборону у вузькому розумінні поняття «оборона», що слід розглядати як вид воєнних дій військ (сил). Між тим у законодавстві України та у відомих публікаціях така особливість не розкривається. Це означає, що на шляху до розуміння сутності кібероборони України як концептуально найважливішого теоретичного завдання, першочергово слід визначитися щодо кібероборони як виду воєнних дій військ (сил), що спричинило мету статті.

Поглиблений розгляд питання кібероборони з позиції законодавства України з питань оборони, ролі ЗСУ, кібервійськ у їхньому складі та інших суб’єктів сил оборони дав підстави визначити сутність кібероборони як виду воєнних дій, а також окреслити особливості реалізації основних заходів і структурно-логічну схему її організації в процесі відбиття збройної агресії проти України.

Погляди щодо ролі й місця управління розвідкою в реалізації принципу асиметричних дій під час операцій (бойових дій) оперативно-тактичного угруповання військ

М. В. Адаменко — 2024-09-30

Бойові дії Сил оборони України в процесі відбиття широкомасштабного вторгнення російських окупаційних військ на територію України закріпили провідну роль сил і засобів розвідки в досягненні успіху в операції.

Поряд із цим урахування об’єктивної реальності, зокрема того, що ворог має значну перевагу в живій силі, озброєнні та ресурсах, веде до розуміння, що достатній ефект у будь-якій сфері буде досягнутий виключно завдяки плануванню та реалізації асиметричних дій. Водночас можливість реалізації принципу асиметричних дій наявними ресурсами може мати успіх виключно в разі зосередження їх на впливі на критичні елементи оперативної побудови противника, ураження яких призведе до дестабілізації його центру тяжіння. У статті розглядаються пропозиції щодо впровадження зазначеного принципу та підходи до визначення ролі й місця розвідувального забезпечення операції в його реалізації.